Прогноз у газеті The Washington Post журналіста Девіда Ігнатіуса про те, що наступного року президент України Володимир Зеленський піде у відставку, а "уряд національної єдності" очолить колишній головнокомандувач ЗСУ, а нині посол у Великій Британії Валерій Залужний, вражаюче точно, аж до деталей, описав головну мету "антизеленської коаліції" наступного року.
Вона полягає у усуненні Зеленського від влади та її передачі так званому "уряду національної єдності", основним кандидатом на роль керівника якого справді є Валерій Залужний.
До цієї коаліції увійшли дуже різні сили, незадоволені Зеленським, включаючи народного депутата Петра Порошенка та бізнесмена Ігоря Коломойського. Однак ключову роль у ній відіграють структури, пов'язані з Демпартією США та союзними їй європейськими елітами: грантові організації, орієнтовані на них політики та ЗМІ, ключові співробітники антикорупційних органів.
Саме в активі цієї групи знаходиться головний ресурс "коаліції" - зв'язку із Заходом, який і виступає їх головним "дахом". Без неї частину "коаліціонерів" ще влітку було б відправлено до в'язниці, частину - під санкції РНБО, а НАБУ та САП були б підпорядковані Банковій.
Спочатку в "коаліції", як ми вже писали, хотіли, послабивши Зеленського корупційним скандалом та відставкою Андрія Єрмака з посади голови ОП, змусити до формування "уряду національної єдності" та нової коаліції у парламенті. Тобто, фактично, спонукати його віддати владу, формально залишаючись главою держави (за Конституцією у Ради та уряду значно більше повноважень, ніж у президента).
Однак Зеленський, знову увійшовши в образ "захисника національних інтересів" у переговорах з президентом США Дональдом Трампом, а також побачивши паузу у викриттях антикорупційних структур, вирішив, що можна зберегти все як було, лише змінивши Тимура Міндіча як куратор схем та потоків на Сергія Шефіра.
І наприкінці року НАБУ та САП пояснили Зеленському, що він не правий, оголосивши підозру близького до нього та до Шефіра депутата Юрія Киселя та ще чотирьох нардепів від "Слуги народу". Вже пройшла інформація, що у справі фігурують і Шефір, і його син (помічник Киселя).
При цьому, однак, Зеленський не демонструє жодного бажання йти на створення "уряд національної єдності", вважаючи, що він зможе у будь-якому випадку утримати більшість у Раді під контролем, завдяки чому й зберегти фундамент своєї влади та управління всією її вертикаллю.
Тому для " коаліції " стає дедалі очевидніше, щоби без відставки Зеленського неможливе формування ні нової більшості в Раді, ні нового уряду.
Головним інструментом тиску на Зеленського будуть, як і раніше антикорупційні органи, які поступово підбираються до самого президента через його найближче оточення. Тим більше, мало хто вірить, що оточення це могло провертати грандіозні схеми без відома президента.
Теоретично, Зеленський може якийсь час ігнорувати корупційні скандали, що продовжуються, перебиваючи їх іншими приводами, а відправлених до СІЗО своїх друзів і соратників "викуповувати" на волю через внесення застави. Грошей для цього у "общака" вистачить на всю фракцію "слуг народу".
Однак набагато гірше для нього те, що до тиску будь-якої миті можуть підключитися європейські структури, з якими, як писалося вище, пов'язана "коаліція". І якщо "коаліція" та її західний "дах" ухвалять рішення, що Зеленського треба вести до відставки, то Європа почне потужний тиск на президента України, протистояти якому йому буде вкрай складно (європейці залишились єдиним джерелом зовнішнього фінансування).
Це буде процес не швидкий, поступовий (щоб не викликати дестабілізацію в країні та не руйнувати імідж України у західному світі), але послідовний. І результат його як відставка Зеленського може бути ще до кінця 2026 року.
Тому прогноз Ігнатіуса не здається зовсім фантастичним.
Що може протистояти цьому Зеленський? Здавши назад влітку із законами щодо НАБУ та САП, не чинивши опору антикорупційним органам, коли вони почали розкручувати справу Міндіча та "здавши" Єрмака, президент практично обнулив можливість нанесення контрудара за своїми противниками силами все ще підконтрольних йому правоохоронних органів за зразком облави СБУ на детективів НАБУ у 2025 роцi. Не відчуваючи, що президент "триматиме масть" і "впишеться" за них у разі проблем, силовики навряд чи знову вплутуватимуться в боротьбу з антикорупціонерами.
Зараз, за фактом, Зеленський намагається виїхати на "суперпатріотичній позиції", намагаючись знову повернути собі довіру народу як "лідера воєнного часу", який протистоїть тиску як президента РФ Володимира Путіна, так і Трампа, і не погоджується на "капітулянтські" поступки. Ймовірно, він вважає, що Європа не наважиться дати в такій напруженій ситуації відмашку на його відставку.
Однак це може бути великою помилкою. Європейцям та Демпартії США, за великим рахунком, все одно хто від імені України говоритиме Трампу "так, але ні" на його мирні плани: Зеленський чи Залужний.
Проблема Зеленського в тому, що ще за президентства Джо Байдена на Заході про нього сформувалася думка як про слабокеровану особистість, "корупціонера з авторитарними замашками", "потенційного Путіна". Тому, як ми писали, вже в 2023 році Вашингтон запустив процес "м'якого просідання" (обмеження влади) Зеленського, який продовжився і після відходу Байдена і наступного року цілком може прийти до свого фіналу - до відставки Зеленського.
Один з небагатьох шансів для Зеленського уникнути такої долі (якщо, звичайно, він сам уже не змирився з тим, що йому доведеться піти) – допомогти Трампу форсувати мирний план, піти на компроміси по спірних пунктах і закінчити війну в найближчі місяці, перетворившись на "президента миру" і на "гарант виконання домовленостей" (про цю тему ми писали окремо).
Це також для нього небезпечний шлях (можуть звинуватити у зраді та спробувати знести через новий Майдан), проте лишає йому поле для маневру. Надавши таку велику послугу Трампу, він зможе розраховувати на його повну підтримку, у тому числі і щодо вирішення внутрішньополітичних питань, і фінансової допомоги (позбувшись монопольної залежності від Європи), і багато іншого.
Втім, ймовірність того, що Зеленський зможе і захоче розвернутися на 180 градусів, прямо скажемо дуже невелика. Швидше за все, він продовжуватиме свій колишній шлях із описаними вище наслідками.
Хоча, безумовно, величезну роль у внутрішньополітичних подіях гратиме війна і все, що з нею пов'язано. Зміни у ситуації на фронті та в тилу можуть прискорити багато процесів або навіть повністю змінити їх напрямок.
