У Туреччині наростають протести проти арешту Екрема Імамоглу – опозиційного мера Стамбула та головного політичного суперника президента Ердогана. Сьогодні, 23 березня, опозиція оголосила мобілізацію всіх своїх сил. Намічається масштабний Майдан.
Загострення політичної ситуації в країні відбувається на тлі сильної економічної кризи в країні та загрожує дестабілізацією всередині Туреччини, що може мати наслідки і для Близького Сходу.
Перспективи розвитку ситуації аналізує "Страна".
"Крокодилові сльози" та голос Імамоглу
53-річного стамбульського мера, рейтинг якого, за опитуваннями, стрімко зростав і який міг перемогти на майбутніх виборах 71-річного Ердогана, який перебуває при владі вже понад двадцять років, заарештували якраз напередодні запланованого на 23 березня висунення його кандидатом у президенти.
В останні тижні Імамоглу вже фактично на повну силу вів передвиборчу кампанію. Вибори заплановані за три роки, але опозиція ще до скандалу з Імамоглу вимагала проведення дострокового голосування через економічні проблеми в країні. Крім того, існує версія, що і сам Ердоган хотів би провести дострокове голосування, щоб оминути обмеження Конституції, яка не дозволяє переобиратися президентом більше двох разів.
Проти мера висунули звинувачення у корупції та пособництві тероризму (а саме у взаємодії із забороненою в Туреччині партією Робочої партії Курдистану). А напередодні анулювали здобутий ним у Стамбульському університеті диплом бакалавра з ділового управління (у Туреччині без вищої освіти не можна стати президентом). Разом із мером у корупційній справі про тендери на будівництво проходять сто осіб, включаючи журналістів та бізнесменів.
Провідна опозиційна Республіканська народна партія, яку представляє Імамоглу, назвала арешт мера "спробою державного перевороту проти нашого наступного президента" та закликала людей об'єднуватися та виходити на вулиці. Ердоган звинуватив їх у "вуличному тероризмі" та назвав протести "шоу опозиції", яка, на його думку, намагається представити "свої внутрішні конфлікти чи проблеми із законом" як найважливішу проблему країни. "Вони ллють крокодилячі сльози. Усі докази проти Імамоглу були передані до суду членами його ж партії", - натякаючи на розкол у стані опозиції і на те, що Імамоглу нібито "здали" свої ж.
Сам затриманий мер заявив, що не здасться і "продовжуватиме боротьбу". Звинувачення на свою адресу він називає сфабрикованими. У стамбульському метро транслюють його голос, який каже: "Я виграю цю війну".
Прогнози в експертному середовищі щодо перспектив розвитку ситуації розходяться. Одні експерти вважають, що арешт політика може лише додати йому популярності та похитнути крісло під "султаном" Ердоганом, адже народ часто стає на бік жертв. Інші впевнені, що президент, який тримає під контролем силові та судові органи, маючи практично необмежену владу, ще більше закрутить гайки, жорстко придушить протести та нейтралізує небезпечного конкурента.
"При цьому сама Туреччина дуже розділена. Частина людей хоче змін через втому від хронічного зростання цін, обвалу ліри та галопуючої інфляції, скорочення прав, диктатури, інші, як і раніше, підтримують Ердогана, вважають його сильним лідером, "падишахом". І зараз Туреччина на межі серйозного громадянського".
До речі, є думка, що серйознішим суперником для Ердогана є Мансур Яваш, мер Анкари, а не Імамоглу. Але, як вважають деякі, невдовзі можуть прийти й за ним. Сам Яваш приєднався до протестів та підтримав Імамоглу.
"Справедливість переможе, закон і демократія переможуть. Ми зробимо це разом з вами", - заявив він перед будівлею мерії у Стамбулі.
Зліт "сина священика"
Зірка Імамоглу (прізвище перекладається як "син імама" - мусульманського священика), донедавна маловідомого опозиціонера та колишнього глави одного зі стамбульських районів, зійшла кілька років тому, після його перемоги на виборах мера 17-мільйонного Стамбула, які ще називають референдумом про довіру народу до влади.
Свого часу Ердоган сказав крилату фразу: "Хто володіє Стамбулом, той володіє Туреччиною". Мер Стамбула – це фактично друга за значимістю посада після президента (прем'єра у Туреччині немає). Сам Тайіп (його турки так і називають, на ім'я), понад 25 років тому починав свою кар'єру мером Стамбула. І, до речі, він також пройшов через арешт і в'язницю за сумнівним звинуваченням у розпалюванні релігійної ворожнечі, що тільки зробило його популярнішим і допомогло через два роки очолити Туреччину - і виходить, що за тим самим сценарієм він сам пускає свого конкурента.
Водночас, можлива судимість може закрити Імамоглу дорогу до обрання на державні пости та участі у виборах (хоча політик, природно, оскаржуватиме рішення в апеляції).
"Репресії перетворюють Імамоглу та його партію на "жертву системи", що посилює підтримку серед виборців. Ця турбулентність грає на руку республіканській партії, подібно до того, як у 2002 році заборона на Ердогана лише зміцнила його", - сказав політичний аналітик Мюмтазер Тюркене.
До речі, великою мірою Ердоган і посприяв зльоту Імамоглу, коли свого часу призначив перевибори в Стамбулі, намагаючись усіма правдами та неправдами посадити у крісло свого ставленика.
"Тоді за короткий термін двічі провели вибори, пустивши за вітром мільярди лір. І все одно виграв Імамоглу, з ще більшим відривом, що стало абсолютною несподіванкою для влади. Під час "битви за Стамбул" у Імамоглу додалося прихильників, а Ердоган показав, як він тримається за владу і фактично сам розкрутив нікому невідомого голову райадміністрації, здобувши серйозного конкурента на майбутніх президентських виборах. Як показує історія Туреччини, всі гоніння на політиків лише допомагали їм нарощувати політичну міць", - пояснює одну із причин популярності мера Стамбула турецький політолог Ердіндж Челікан.
Ще тоді, після мерських виборів, Імамоглу намагалися "пришити справу" за звинуваченням у образі влади, але незабаром вона затихла.
Після цього арешту Імамоглу влада спробує до виборів поставити свою людину на чолі Стамбула.
"Стамбул - це держава в державі, з бюджетом близько 9 млрд доларів. Це вище, ніж, наприклад, у міністерства охорони здоров'я або юстиції. Також в місто заходять великі обсяги міжнародних інвестицій, тут живуть великі бізнесмени, які можуть надати серйозну підтримку і стати основою електорату кандидатів на виборах", - говорить Чагсі.
Однією з причин популярності Імамоглу називають запит на нові обличчя та втому від старої еліти. Молодого політика після перемоги на мерських виборах у 2019 році дехто порівнював із Зеленським.
Імамоглу, як і Зеленський свого часу, виступав загальними фразами, у стилі " за все хороше, проти всього поганого ". А нехитрий слоган його передвиборчої кампанії звучав як "Все буде добре".
Мер Стамбула та його партія, пояснює сходознавець Михайло Магід, представляють світську націоналістичну партію.
"Республіканська народна партія вважає себе спадкоємицею ідей і завітів Ататюрка і виступає на захист світської, ліберальної Туреччини, але при цьому з сильною державною владою, яка захищала б інтереси турецької нації, забезпечувала розвиток турецької мови та культури. Поки в Ердогана росла економіка, поки він реалізовував низку своїх успішних проектів, більшість населення за нього.
Фактор Трампа
Водночас Імамоглу пов'язують із Демократичною партією США.
У провладній турецькій газеті Aydinlık свого часу Імамоглу звинувачували в роботі на Захід і назвали "Зеленським Туреччини", заявляючи про зв'язки стамбульського мера з ліберальними колами в США та Великобританією.
Вважається, що, зокрема, через зв'язки з демократами Трамп прохолодно ставиться до Імамогла. При цьому у Європі засудили арешт мера Стамбула. Хоча й не надто радикально.
Є думка, що затримання Імамоглу багато в чому стало можливим саме після приходу до влади у США Трампа.
Як вважає публіцист Алі Яйджіоглу, Ердоган упевнений, що міжнародна реакція на арешт буде стриманою.
"Якби Трамп не виграв вибори, влада навряд чи наважилася б на таку операцію", - написав він у своїй колонці в газеті Oksijen.
Хоч як би там було, Трамп не кинувся захищати заарештованого мера Стамбула, а Білий дім, як і Кремль, обмежилися нейтральними заявами.
Для США Ердоган є важливим союзником на Близькому сході, а ЄС у свою чергу побоюється проблеми мігрантів. Справа в тому, що Туреччина розмістила у своїх таборах кілька мільйонів біженців із Сирії та інших країн регіону. І в Євросоюзі бояться, що Ердоган, у разі дестабілізації ситуації в країні, як і 10 років тому, може відправити їх до Європи. Тому, незважаючи на всю прохолодність стосунків, європейці на відкритий конфлікт із Анкарою не йдуть. Тим більше, що в умовах наростання протиріч між ЄС та США, у Європі кажуть, що Туреччина, з її сильною армією, могла б стати важливим військовим союзником європейців. Також у Ердогана традиційно тісні зв'язки із Британією.
У Путіна з Ердоганом також тривалі зв'язки.
Імамоглу та його партія, до речі, щодо політики щодо України та Росії, дотримується схожої з Ердоганом позиції - нейтралітет та дружба з обома країнами.
"Росія - наш морський сусід, одна з найбільших країн у світі за своєю могутністю, за кількістю населення. Ми хочемо проводити з Росією взаємовигідну політику. Разом зростати, розвиватися і щоб наші взаємини відповідали інтересам один одного. Щоб ця політика добре підходила як Туреччині, так і Росії", - заявляв 2023 року мер Стамбулу.
Тим часом на тлі мовчазної міжнародної згоди турецька влада відчуває, що в неї розв'язані руки.
"Трамп вважає Ердогана "хорошим хлопцем". Він називав його другом і "людиною, яку поважає" і, схоже, не хоче з ним бити горщики. Ердоган також приємно відгукувався про Трампа. У той же час для США важлива Туреччина - з другою за силою армією НАТО і впливом у регіоні, особливо в Сирії - Віді. Найбільш зрозумілою та домовоспроможною фігурою. За Імамоглу теоретично могла б вписатись Європа, але їй не потрібне вогнище напруженості чи переворот у Туреччині, там бачать Анкару союзником у боротьбі проти Трампа, а також знаряддям проти Росії в Середній Азії та Сирії. З Росією Ердоган також має добрі стосунки, а ось до Імамогла є питання через його близькість до ліберальних сил. Ердоган взагалі відомий своєю політикою ні вашим, ні нашим, його жартома називають "беллі денсер" (виконавець танцю живота), мовляв, він "і туди, і сюди", - каже Челікан.
При цьому відносини Трампа з Ердоганом не зовсім безхмарні. Насамперед через протистояння Туреччини та Ізраїлю та через подарунки Анкари ХАМАСу. Також американці (а також ізраїльтяни) підтримують сирійських курдів, яких Ердоган бачить своїми головними ворогами.
Поки що ці протиріччя не мають жорсткого характеру, але згодом можуть призвести до охолодження відносин Трампа та Ердогана.
Сценарії "революції"
Інший важливий чинник у нинішніх протестах – розрізненість опозиції, яка по суті розвалилася після програшу їхнього кандидата на останніх президентських виборах два роки тому (Ердоган тоді взяв 52%, перемігши кандидата від Республіканської народної партії Киличдароглу).
"Якщо опозиція згуртується, а протести будуть наростати, владі доведеться відпустити Імамоглу, справу зам'яти і, можливо, погодитися на дострокові вибори. Інший сценарій - Імамоглу залишається під арештом, протести жорстко розганяють (Ердоган повністю контролює силовиків), а в Туреччині посилюється розкол, зростає, позначається на всьому регіоні", - вважає Арслан.
Водночас експерти не виключають, що для відволікання уваги від арешту Імамоглу в Туреччині можуть розглядати різні сценарії - від терактів до нового спалаху протистояння з сусідньою Грецією, з якою Анкара має напружені відносини. Або нові військові операції проти курдів у Сирії та Іраку.
Є й інша думка, що Ердоган може спробувати набрати очки за рахунок образу миротворця, намагаюся взяти участь в організації переговорів України та Росії та підтримавши план якнайшвидшого припинення війни. Про необхідність цього Ердоган говорив уже давно.
"Імамоглу може почати реальну боротьбу за владу на повну силу з опорою на вулицю, щоб просто себе врятувати. Тоді виходить, що Ердоган сам собі вистрілив у ногу. Одним із сценаріїв влади для відволікання уваги називають посилення конфронтації з Грецією (аж до війни, хоч обидві країни в НАТО, і уявити таке складно) чи курдськими силами (а це загроза нових терактів). З іншого боку, Ердоган позиціонує себе як "голуб миру" і посередник у війні Росії з Україною, тому ймовірність благословеного ним військового конфлікту виглядає зовсім крайнім заходом. Навпаки, Ердоган може почати ще активніше піаритися на зовнішній політиці, яка стала його козирем, зокрема на українській темі, та долучитися до сприяння переговорам Москви та Києва", - сказав "Страні" турецький журналіст Хакан Гювен.
Козирі Ердогана та Ататюрк
Загалом думки про Ердогана та Імамоглу в Туреччині розділені.
"Одні підтримують Ердогана, вважаючи, що він будує дороги, аеропорти, гарантує мир у країні. Адже поруч Сирія з багаторічною війною, що воює з Палестиною Ізраїль, на все це накладаються нафтові інтереси світових держав, а ще в країні бази НАТО. Ердогану вдається тримати баланс у таких непростих умовах. Причини нестримної інфляції - падіння ліри, яке триває вже кілька років після зниження ключової ставки Центробанком (відсоток, під який ЦБ видає кредити комерційним банкам).
Що стосується Імамоглу, то одні, як уже говорилося, підтримують його як "свіжу кров" і навіть порівнюють з Ататюрком, який 1923 року створив Турецьку республіку після розвалу Османської імперії і перетворив Туреччину з консервативної країни на республіку. Інші впевнені, що мер рветься до влади і що звинувачення проти нього, мовляв, не мають диму без вогню.
"Ердоган має низку козирів, особливо у сфері зовнішньої політики, які можуть ускладнити становище опозиції. Якщо Ердоган зможе відіграти значну роль у спостереженні за мирними переговорами між Росією та Україною, його дивіденди як усередині країни, так і на міжнародному рівні будуть величезними. Місце Ердогана як посередника між Україною та Росією вписується в його бачення незалежної зовнішньої політики, в якій Туреччина балансує між великими державами світу і зрештою вступає до їхніх лав", - писав раніше Джеймс Райан, директор близькосхідної програми Інституту досліджень зовнішньої політики США.
Що буде далі
Подальше протистояння влади та опозиції може призвести до дестабілізації ситуації у країні.
"Ердоган має міцну базу підтримки, "кістяк". Це мінімум третина населення, яка готова вийти на його захист. При тому, що країна розколота 50 на 50 і будь-яка спроба тиску може призвести не до зміни влади, а до серйозних зіткнень. Тут Ердоган має свою ідеологію і масову опору в особі щиро симпатизуючих йому громадян. І ще один важливий, специфічний для Туреччини момент: якщо опозиція почне діяти надто агресивно, то навіть нейтральні турки, що сумніваються, можуть стати на бік Ердогана, тому що він почне сприйматися як "жертва". А в Туреччині жертва викликає співчуття та підтримку, навіть якщо до нього ставилися критично. А поки що жертва - Імамоглу. Але ситуація може змінитись. Завжди як протестувальникам, так і владі потрібно дотримуватись цієї тонкої грані, щоб не перегнути собі на шкоду. Тож спостерігаємо за 23 березня. Мільйонні протести. Імамоглу випускають під підписку – все заспокоюється, напруга йде, країна повертається до відносно звичного політичного ритму. Або не випускають - протести жорстко розганяються, і починається довгий період нестабільності: вуличні зіткнення, глибша поляризація суспільства", - написав у своєму Telegram "Порядок денний Туреччини" експерт Яшар Ніязбаєв.
