Точок збігу у Зеленського та Путіна мало, але вони є. Фото: euronews.com

Учора заступник глави МЗС РФ Сергій Рябков заявив, що зараз позиції України та Росії несумісні. І загалом це вірно: Київ та Москва діаметрально протилежно бачать умови завершення війни.

Проте є один пункт, у якому позиції і Банкової, і Кремля збігаються, аж до конкретних формулювань.

"Нам не потрібний Мінськ-3", - кажуть і у Володимира Зеленського, і у Володимира Путіна, маючи на увазі, що керівництво країн не влаштовує просто заморожування війни шляхом запровадження режиму припинення вогню, як це сталося у 2015 році на Донбасі. І Київ, і Москва хочуть завершення війни через "остаточне вирішення" тих питань, що їх цікавлять, із повноцінним юридичним оформленням для досягнення "стійкого миру", а не перемир'я.

Про це, зокрема, говорили Путін та Сергій Лавров, про це постійно повторюють Зеленський, Андрій Єрмак та інші представники української влади.

Так, розповідаючи про візит Єрмака до Вашингтона, американські ЗМІ пишуть, що українська сторона висловила готовність розпочати переговори з РФ про мир, але при цьому заявила, що "це має бути стійкий мир. Нестабільний, тимчасовий мир не відповідає інтересам ані США, ані України".

Власне, приблизно в таких формулюваннях викладають позицію і представники російської влади.

Проблема, однак, у тому, що під "стійким миром" у Києві та Москві розуміють дуже різні речі.

Україна насамперед розуміє отримання гарантій безпеки через вступ до НАТО. Зеленський нещодавно заявив, що готовий погодитися на завершення вогню по лінії фронту, знявши вимогу виходу на кордони 1991 року, але в обмін на вступ до Альянсу. Є думка, що така постановка питання - лише спроба Києва спочатку зірвати будь-які домовленості з Росією, яка потребує нейтрального статусу України. Проте це відображає логіку української влади: підсумком війни має стати ситуація, яка б гарантувала, що РФ не нападе на країну знову. І вступ до НАТО в Києві бачать найпрямішим способом вирішення цього питання. Щоправда, сам Альянс поки що не дуже хоче відчиняти свої двері для України, але це окреме питання, яке ми вже докладно розглядали.

Щодо Росії, то її умови "стійкого миру" виклав особисто Путін ще в червні 2024 року. Вони включають нейтральний статус України, передачу Росії всій території чотирьох областей, про анексію яких РФ завила у 2022 році, фіксацію нового кордону як міжнародно-визнаного кордону РФ, зняття з Росії всіх санкцій, "демілітаризацію" та "денацифікацію" України.

Західні ЗМІ періодично пишуть з посиланням на джерела, що російська влада готова розглядати як компроміс відмову від вимоги передачі всієї території чотирьох областей, щоб завершити війну по лінії фронту і за умови виведення українських військ з Курської області. Щоправда, офіційно такої готовності Москва поки що не підтверджувала. При цьому Кремль постійно наголошував на незмінності як мінімум двох умов: нейтрального статусу України та укладання повноцінної мирної угоди (а не перемир'я) з юридичним визнанням Україною, а отже, і світом нових кордонів Росії. Київ категорично проти останнього пункту, заявляючи, що якщо він і погодиться на зупинку війни по лінії фронту, то тільки без офіційного визнання російської юрисдикції над захопленими територіями.

Отже, бажання "стійкого миру" мають обидві сторони, проте умови його досягнення протилежні. Тому ситуація може вирішитися, теоретично, трьома способами.

  1. Одна зі сторін йде на поступки, знімаючи свої вимоги та погоджуючись із вимогами супротивника. Однак це можливо лише у випадку, якщо ситуація на фронті або всередині держави для однієї зі сторін радикально погіршиться. Або якщо до поступок одну зі сторін змусять зовнішні сили.
  2. Сторони приходять до компромісу, що відповідає вимогам кожної з воюючих країн. Наприклад, Росія погоджується із вступом України до НАТО, а Україна визнає нові кордони по лінії фронту та російську юрисдикцію над захопленими територіями, після чого з РФ знімають санкції.
  3. Сторони погоджуються завершити війну на основі викладеного у плані Кіта Келлога "нульового варіанту", який жодна з базових вимог жодної з країн, що воюють, не задовольняє: припинення вогню по лінії фронту, мораторій на вступ України до НАТО, відсутність міжнародного визнання територіальних завоювань Росії. Тобто не "стійкий мир", а перемир'я за "корейським сценарієм", яке, втім, як показує досвід Кореї, також може бути дуже довгим.

Поки що ні Київ, ні Москва не демонструють готовності відмовитися від своїх ключових умов. Однак у випадку з Україною Захід має важелі впливу, щоб змусити українську владу прийняти умови, які вона приймати спочатку не хотіла. З Росією все складніше. Захід залишив не так уже й багато незадіяних способів тиску на неї, що можна використовувати без загрози прямої війни між НАТО і РФ. Важелі мають країни глобального Півдня, але не очевидно, що вони захочуть їх застосовувати для тиску на Кремль у ситуації з Україною.

Тому ключовим питанням з погляду подальшого перебігу подій буде результат переговорів між США та РФ: чи зможуть вони про щось домовитися. Також, природно, прямий вплив чинитиме ситуація на полі бою: чи зможе одна зі сторін її стратегічно переламати на свою користь, щоб спонукати супротивника погодитись з необхідними умовами завершення війни. Або якщо до кожної зі сторін прийде розуміння стратегічного глухого кута, куди зайшла війна, що може спонукати розпочати пошук компромісів на основі загального бажання досягти довгострокового сталого миру.

Читайте Страну в Google News - натисніть Підписатися